З 1959 року “Червоний прапор” редагує Степан Чайковський. Це глиба у журналістиці, – казали про нього. До когорти тих, кому він дав крила, належить і головний редактор газети “Волинь-нова”, заслужений журналіст України Степан Дорофійович Сачук, якого Чайковський помітив ще коли той агрономом-практикантом випускав колгоспну багатотиражку. Ця мудра людина уміла розгледіти вміння володіти словом, задатки до творчого мислення і уважно та вміло, по-батьківськи роздмухати іскру, що жевріла десь там, усередині.
«Червоний прапора» 1962 року став «Словом правди», газета набула статусу міськрайонної і виходила чотири ради у тиждень.
На правах редактора, який виріс у цьому колективі, із вдячністю згадую наших ветеранів, з яких чимало вже відійшло за межу Вічності. Останнім з них відійшов за межу Вічності Федор Самчук, під редакторством якого вийшло чи не найбільше номерів «Слова Правди». Він не визнавав рутини, не терпів неграмотності на газетних сторінках і карав нас за «школярство».
Так називався непрофесійний підхід до творення газети. У «Слові правди» він був недопустимим. Та і як могло бути інакше, якщо працювали у ній талановиті журналісти Василь Тихнюк, Анатолій Юрчук, Галина Міщук, перед світлою пам’яттю яких ми схиляємо голови… Це ті, кого я, прийшовши на початку 80-х років працювати у редакцію, застала у «Слові правди», кому завдячую і своєю особистою наукою.
Нині у газети доволі непростий період, хоч важко й згадати коли він був простим. На початку 90-х років минулого століття з проголошенням Незалежності України ми пережили процес департизації, вийшли з під партійної опіки і поряд з трудовим колективом співзасновниками редакції стали органи влади – міська і районна ради, адміністрація. Вони, хоч і не дуже щедро робили свій фінансовий внесок у творення газети.
І от минулого року нарешті прийнято закон України «Про реформування державних і комунальних засобів масової інформації», який обговорювався майже десять років. Зроблено це на вимог Парламентської асамблеї Ради Європи задля «поліпшення умов для плюралістичної демократії в країні». Словом, Євросоюз, до вступу до якого ми нині прагнемо, не визнає будь-які залежність ЗМІ від органів влади.
Не загодована своїми співзасновниками наша редакція відразу прийняла рішення йти на це роздержавлення у пілотному проекті. Його старт, як і багато яких реформ у нашій державі, затягнувся, але процес уже пішов.
Роздержавлення – не приватизація, а процес перетворення. Засновником газети залишиться її трудовий колектив, але за новою формою господарювання.
До речі, про нашу редакцію. Тут, так би мовити, беремо не числом, а вмінням. У ній лише четверо штатних журналістів, але в усіх – Ірини Надюкової, Тетяни Ізотової, Віталіни Макарик, Тетяни Адамович – добре відточене перо. Як без рук, ми без нашого бухгалтера Ліани Драганчук, заледве не катастрофа у редакції коли іде у відпустку заввідділом реклами Людмила Гусюк, добре освоїла ази газетного дизайну най молодша у колективі Настя Оліфірович.
Роздержавившись, газета не збирається нікому продаватися, ми і далі сповідуватимемо принципи відкритості, толерантності, виваженості. «Слову правди» за кілька років виповниться 80. Але такий вік для газети аж ніяк не старість, я б сказла, що це її мудрість. І вона дотриманні певних традицій, у прагненні зробити газету якомога більш інформаційно насиченою, відкритішою, незаангажованою і потрібною нашим читачам. Не стараємося гнатися за штучними сенсаціями, до яких люблять вдаватися новоспечені «акули пера», принижувати людську гідність, давати перевагу тій чи іншій політичній силі.
Розуміємо, що інформаційному світі настала пора нових технологій, тому поряд з паперовою версією газети функціонуватиме її сайт, маємо надію, що і він матиме своїх постійних відвідувачів, бо дає можливість читати газетні матеріали далеко поза межами міста і району.
І сайт, і газета потребують інтерактивного зв’язку з нашими читачами. Отож пишіть нам, телефонуйте, слідкуйте за нами у Фейсбук, підказуйте теми, робіть зауваження.
Редактор газети «Слово правди» Антоніна МИХАЛЬЧУК.
