Про що нам можуть розповісти старі фотографії? Звісно, про тих, хто на них зображений і про той час, в який було зроблено фото. Особливо цінними є родинні фотографії. Про одну із них розповідає Олександр Ольховський, в якого зберіглася колекція сімейних світлин кінця двадцятих, тридцятих років минулого століття.
На світлині другої половини 30-х років, з якою Олександр виграв фотоконкурс «Історія родини у світлинах»,зображена велика родина його прабабусі Тригубки Марії Тимофіївни. Народилася вона у 1873 році, а померла після закінчення Другої світової війни у 1946 році. Трагічно склалася доля її чоловіка Хоми. У 1914 році під час Першої світової села Волині евакуйовували, Коритницю і Кладнів – в Саратовську, Курську губернії і частково в Астрахань. Вони потрапили у Саратов. Повертаючись назад, її чоловік помер десь між Харковом і Києвом. Загалом у Марії Тригубки було восьмеро дітей, з них двоє померло. Навіть після війни жили заможно, мали землю, велике господарство, могли дозволити собі купити гарний одяг.
– Прабабуся зібрала свою родину, всіх своїх дітей, крім найстаршого сина Дмитра і його дружини Ольги, аби зробити фото на пам’ять. Приводом для цього став виїзд її донька Домінікії з чоловіком Миколою Денисюком до Парагваю. На світлині також зображені донька Ярина 1900 року народження її чоловік Степан Войтюк, донька Єфросинія 1908 року народження та її чоловік Леон.Ще одна донька і власне моя бабуся Ольга Пеценюк, її чоловік Сергій Пеценюк, найменший син Йосип 1915 року народження, і їхній сусід та друг цього Йосипа Юліан-Григорій Наконечний. Щодо старшого свого сина Дмитра 1885 року народження, то прабабуся трошки не злюбила сина, бо він без її згоди одружився з Ольгою, яка була з біднішої сім’ї, – зазначає Олександр.
Отож, спродавши господарство, Денисюки вирішили розпочати нове життя в Латинській Америці. Та до Парагваю вони не доїхали, їх чомусь зняли з пароплава і вони повернулися до України. Пожили трохи в Коритниці, а згодом в повоєнні роки переселилися до Володимира.
Як же склалися долі інших людей, зображених на фото? Єфросинія вийшла замість за Леона Коляду, проживали в Польщі, оскільки він наполовину був поляк. Виїхали до своєї доньки аж уШецінське воєводство, під німецьким кордоном. Саме там вона і закінчила свій земний шлях у 1994-му році. Наступна донька Ярина, її чоловік Степан з Коритниці, теж померли. Він в 70-х роках, вона в 1982-му.
Моя бабуся Пеценюк (Тригубка) Ольга Хомівна померла в 1960-му році, молодою, 48 років навіть не мала. Її чоловік Сергій Федорович, що на фото біля неї, 19 березня 1944-го року був замордованими поляками біля села Чернявка. Полягло їх там дев’ять осіб. Вони натрапили на засідку, яку влаштували поляки. Дмитро був разом з ними, його покололи багнетами, і він якось вижив. Розповідав, що катував його знайомий поляк ще й сказав йому:«Митю, я тебе мушу, бо є старший над нами». Поляків було шестеро, а тих дев’ять: донька Дмитра Ганната син Ярини Олександр, дід Сергій, і ще шестеро жителів Коритниці були там закатовані. Дід отримав одну кулю в потилицю, з нього зняли хромові чоботи. Онучі ще з рік висіли там, і всі люди бачили, що це Сергія Пеценюка онучі, – розповідає про трагічну загибель родини Олександр.
Найменший син Марії Йосип одружився, був мобілізований, всю війну пройшов з Юліаном-Григорієм Наконечним, теж жителем Коритниці. Юліан розповідав, що Йосипа він тримав пораненого на руках. Перед смертю той встиг віддати свій шлюбний перстень. Юліан привіз його до Володимира та віддав дружині.
Ось така доля родини, що зображена на фото. Цікава і трагічна, але головне збережена у пам’яті нащадків.
Ярослава КОЛОСКОВА
На фото зображені.
Верхній ряд: зліва направо – сестра бабці Єфросинія Коляда (Колєндапольськ.); її чоловік Леонтій (Леон польськ.) Коляда; чоловік Ярини – Войтюк Степан; чоловік Домінікії – Денисюк Микола; дід Пеценюк Сергій; бабуся Пеценюк Ольга.
Середній ряд – баба Ярина Войтюк; мама Денисюка Миколи (на пам’ятаю імені); прабабуся Тригубка Марія Тимофіївна; бабуся Домінікія.
Нижній ряд: Дід Тригубка Йосип; Наконечний Григорій – Юліан.
