Тут пахне хмелем та теплом, у мідних чанах тихенько бродить бурштинова рідина аби через місяць потрапити в пляшку чи кухоль. Тут працюють люди, в яких в трудовій книжці записано – пивовар. Не знаю, чи з варінням пива пов’язано те, що на знаменитому Павлівському пивзаводі його працівники посміхаються, жартують та вправно виконують свою роботу, але, мабуть, це теж один із невидимих компонентів пива з волинською душею.
Погодьтеся, якщо взяти на дегустацію з десяток видів різного пива, то павлівське ви безсумнівно вгадаєте. Кажуть, його смак за сто років не змінився. А весь секрет у воді. Власне, вода, солод і хміль – це все, що додають у це пиво. Як воно вариться, бачили на власні очі журналісти «Слова правди».
Для початку трішки історії. Заснував броварню у Павлівці граф Тадеуш Чацький. На камені в підвальному приміщенні висічено дату – 1904 рік. Згодом нам покажуть пляшку. На ній староруським шрифтом написано «Старопорицький пивоваренний завод». Напевно, це одна з перших пляшок, в яку розливали це пиво. Свій напій граф возив навіть до Варшави, де він користувалося великим попитом. Під час Другої світової війни, коли все містечко практично було зруйноване, на пивоварню не впало жодної бомби, мабуть, практичні німці, які є знаними любителями цього напою, хотіли зберегти її для себе.
Нове життя на броварні почалося вже за часів радянської влади, коли в Іваничівському районі були знайдені поклади вугілля і активно почало розбудовуватися місто Нововолинськ. Так в п’ятдесятих роках завод знову запрацював. У 1995 році його було приватизовано. І як видно – успішно, бо нині це підприємство не лише працює, але й розвивається.
Екскурсію підприємством, за відсутності директора Юрія Пікути, нам провели головний технолог Тетяна Магдюк та завідуюча лабораторією Ірина Коваль.
Потрапляємо у великі просторі цехи. Тетяна Магдюк розповідає, що три роки тому обладнання на заводі оновили, придбавши його в Німеччині. Стару варницю замінили на нову, добудували приміщення.
– Спочатку мелеться солод – пророщене зерно. В сусловарильному цеху пиво вариться, потім фільтрується, охолоджується і йде у підвальний цех, де бродить. Там температура лише чотири градуси. Від моменту варіння і до моменту розливу минає місяць, – зазначає пані Тетяна.
В павлівське пиво не додають ніяких освітлювачів та консервантів, саме тому його термін придатності лише сім діб.
Завідуюча лабораторією Ірина Коваль на моє зауваження про особливий смак павлівського пива каже, що його смак наполовину залежить від води:
– Вода у нас своя і вона хорошої якості. З неї видаляємо тільки залізо, а мінерали та інші поживні речовини залишаємо.
Пивовар Олег Новосад спостерігає за процесами варіння пива в автоматичному режимі за допомогою комп’ютерної програми. Працює уже три роки. Жартома запитую, чи знімає з пива пробу. Натомість сміються з мене, бо виявляється тут є навіть спеціальна кімната з назвою «дегустаційна», де щоп’ятниці працівники заводу , вони зварили пиво. І це ще одне підтвердження того, що пиво тут варять, як для себе.
Зараз тут виготовляють два види пива – світле та графське. А також воду солодку та «Йоданку». Саме ця вода теж є своєрідним брендом Волині, адже до неї додають унікальний чеський йод, концентрат якого закуповують в Чехії, де його найбільша природна жила. На заводі уклали ексклюзивний контракт з іноземною компанією на його постачання, а це означає, що більше такого продукту в Україні немає.
Розлита ця вода з артезіанської свердловини з глибини 90 метрів. В одній пляшці «Йоданки» об’ємом півтора літра міститься 150 мкг йоду. Цього вистачить, щоб забезпечити цим мінералом дорослу людину на увесь день. Виробник запевняє, що «Йоданка» підвищує розумову активність і додає енергії, збагачує організм мінералами та зміцнює імунітет.
У Павлівці кажуть, що люблять ті дні, коли на заводі варять пиво і над селищем линуть пахощі хмелю. А линуть вони вже більше сотні років, продовжуючи справу графа Тадея Чацького.
Ярослава КОЛОСКОВА.
